Головна Реєстрація Про нас Передплата Контакти Реклама RSS 2.0
 
Пошук по сайту
 
Панель управління
     
   
•   Приднепровка » Ювілеї  
 


Всі новини Білозерського району тільки тут.



Найбільше наше свято навесні
Розділ: Ювілеї
 

9 травня білозерчани відзначили 68-му річницю Великої Перемоги. Тепер все більше у цьому святі беруть участь ті, хто про перемогу знає зі слів переможців. Але значущість цього дня не змінюється.

Розпочалося свято внесенням Прапора Перемоги і Державного Прапора. Селищний голова О.В.Царюченко відкрив урочистий мітинг. Зі світлим святом мужності і героїзму ветеранів і всіх білозерчан щиро привітав голова райдержадміністрації В.О.Поддубний: «9 Травня – це символ героїчного минулого, величі духу, самовідданості і патріотизму старшого покоління на полях битв і трудовому фронті, день честі і слави батьків, дідів і прадідів…» Валерій Олександрович згадав наших земляків-Героїв: І.К.Собка з Кізомису, П.Й.Чепіногу з Іванівки, братів Плахотніків з Ульянівки, якими ми завжди будемо пишатися. У виступі йшла мова й про те, що з кожним роком все менше залишається учасників і свідків героїчних часів. І тим важливіше берегти нашу спільну історичну пам’ять. За останні роки у державі вдалося реалізувати низку ініціатив Президента України, спрямованих на підвищення соціальних стандартів для ветеранів. Адже посилення турботи про учасників війни – наш спільний обов’язок.
У вітальному слові голова ветеранської організації району К.М.Бекряєва сказала, що день перемоги назавжди залишиться днем нашого національного тріумфу, символом героїчного минулого, величі духу і братерства народів. Сьогодні нема багатьох з тих, хто відстояв нашу свободу і незалежність, повернувся у післявоєнну розруху, ціною неймовірних зусиль відновив зруйновані міста і села.
Прикладом доблесті і патріотизму залишаються для нас ветерани. Не існує в світі такої міри, якою б можна було зміряти їх подвиг. Кожне свято 9 Травня нагадує нам: нема більшої цінності, ніж радість життя на вільній землі. 
Подякував ветеранам за перемогу районний військовий комісар В.С.Шавурський: «Ви відстояли честь держави, подолали найбільший, найважчий іспит на землі – війну».
На знак великої шани ветеранам подарували квіти. Запашні весняні букети лягли до Вічного вогню і стели з іменами загиблих земляків. Пам’ять про героїв, які полягли у Великій Вітчизняній війні, вшанували хвилиною мовчання.
Для тих, хто пережив війну, 9 Травня – найбільш важливий день у році. Але й для нас, їх нащадків, це теж велике свято, бо з роками не применшується його велич. Ще раз зрозуміти це всім учасникам мітингу допомагали піднесені і водночас зворушливі виступи Сергія Свириди, Ольги Рудик, Валерія Маслова, хореографічні композиції «Біанки», «Фієсти», «Ener go», танцювального колективу з Велетенського. Усі вони пронизані відчуттям радості і сумом втрат.
Після урочистого мітингу і концертної програми ведучі Олена Берестенюк і Роман Жадан запросили білозерчан послухати виступ гурту «Янг», посмакувати солдатською кашею. Для дітей ЦТДЮ і РК ДЮСШ влаштували розваги з подарунками. Увечері на всіх жителів райцентру чекав святковий салют.
Вікторія РУЖИНА




Подарунок від міліції
Розділ: Ювілеї
 

Урочисті заходи з нагоди Дня Перемоги розпочалися ще напередодні знаменної дати. Минулої середи справжнє свято творчості та сили білозерцям подарували працівники УМВС України у Херсонській області. Ініціатором заходу став начальник управління генерал В.Літвін.

Біля районного будинку культури гостей зустрічав духовий оркестр управління, а потім на головній сцені Білозерщини своїми талантами вразили учасники міліцейського вокального ансамблю "Дженерал-войс" під керівництвом Олексія Пономарьова. Солісти колективу виконали пісні воєнних років, популярні композиції 80-х та відомі українські хіти. Дякуючи артистам за повну віддачу на сцені, зал не стихав у оплесках. Яскравих барв концерту додали виступи хореографічного колективу "Фієста" та інструментального дуету Тараса Неменка і Вадима Тірона. До речі, наші музиканти справили незабутнє враження на керівника херсонської міліції. 
За подароване свято начальнику УМВС України у Херсонській області В.Літвіну подякували голова РДА В.Поддуб-ний та голова районної ради Є.Романова. Валерій Валерійович наголосив, що наш спільний обов’язок дбати про добробут ветеранів, пам’ятати про їхній подвиг, берегти мир та спокій у країні. Саме на останньому зосереджена основна увага міліції.
Після концерту на гостей свята чекало не менш цікаве та видовищне дійство – показові виступи спецпідрозділу УМВС України "Беркут" (на знімку). Міліціонери продемонстрували прийоми захисту від нападників, швидкість реагування в екстрених ситуаціях, серйозну фізичну підготовку. З такими чоловіками можна почуватися захищено!
Завершальним акордом передсвяткового заходу стало частування його учасників смачною міліцейською кашею.
З подібною місією працівники управління побували на Білозерщині вдруге. Торік аналогічне свято, на яке завітало чимало глядачів, влаштували у Чорнобаївці. Для іміджу міліції такі заходи мають неабияке значення. Наші правоохоронці вкотре довели: українці вміють звеселити душу мелодійною піснею та, якщо виникне необхідність, постояти за свій народ.
Наталія Свирида




Не забуваймо дороги до ветеранів
Розділ: Ювілеї
 
Травень у черговий раз нагадує нам про знаменну подію – перемогу у Великій Вітчизняній війні. Найбільше радості цей день викликає у визволителів. Зі сльозами на очах вони розповідають нащадкам про пережиті випробування та безмежно радіють гостям, які вітають стареньких.
Напередодні головного травневого свята до інвалідів війни Василя Даниловича Михайлюка з Дар’ївки та Михайла Анісімовича Вдовиченка з Надеждівки завітали працівники управління Пенсійного фонду в районі. Заступник начальника Р.М.Бабушкін, начальник відділу пенсійного забезпечення С.М.Бенедисюк разом з головним спеціалістом С.В.Щербань подякували ветеранам за мирне сьогодення, побажали родинного затишку, турботи рідних та міцного здоров’я, а також відповіли на їхні питання стосовно пенсійних нарахувань.
Ордени "За відвагу" та Великої Вітчизняної війни визволителі отримали за проявлені на полі бою патріотизм та мужність. Обидва воювали у складі Першого Білоруського фронту та внаслідок отриманих поранень стали інвалідами. Василь Данилович травмувався двічі: спершу опинився у госпіталі через осколкове поранення руки, спини та черева, вдруге медики рятували від аналогічних пошкоджень голови. Михайло Анісімович втратив на війні праву ногу. Після війни обоє самовіддано працювали. Василь Данилович має вісімнадцять років шахтарського стажу, а Михайло Анісімович майже сорок років віддав бухгалтерській справі у надеждівському радгоспі "Червоний прапор". Чоловіки збудували міцні сім’ї, разом з дружинами виховали чудових дітей, мають хороших онуків, правнуків та праправнуків. Рідні і близькі добре опікуються старенькими.
Роки насиченого подіями життя залишилися позаду, сьогодні ж ветеранам дошкуляють хвороби. І хоч мають ясний розум, підводять ноги. Василь Данилович потребує зручного інвалідного візка, аби хоч зрідка, зокрема, на 9 травня, вибиратися з квартири. А для Михайла Анісімовича, який нещодавно переніс ще й складну операцію на стегні, лавочка біля двору стала єдиним місцем зустрічі та спілкування зі знайомими і сусідами.
Проводжаючи гостей, Василь Данилович сказав: "Спасибі, що не забуваєте дорогу до ветерана". Ми на це просто не маємо права...
Наталія Свирида



Хто він, Мартьянов?
Розділ: Ювілеї
 
Кожне село і місто мають свою історію. В них живе пам’ять про героїв, які віддали своє життя за перемогу, за розгром німецько-фашистських загарбників. Широкобалківці поважного віку пам’ятають серпневий день 1941 року, коли від артилерійських ударів стогнала українська земля, а люди жили невідомістю. Що принесе їм завтрашній день?
- Легко не буде, - відповідали військові, - але знайте, що ми повернемось.
І ось в один із цих жахливих днів проходять похорони старого колгоспника, який ніби спеціально не став чекати німецької навали. На сільському кладовищі зібралось чимало жителів і раптом всі почули гул, що наближався з півночі. З-за горизонту з’явився літак з червоними зірками. Йшов він низько, важко, ніби боком, і багатьом здалося, що в нього працює лише один двигун. Та ось гул посилився. Бомбардувальника наздогнав німецький «юнкерс». Очевидно, наш льотчик зрозумів, що йому не вибратись з біди, і сам він з машиною може впасти на село і завдати шкоди своїм же людям. Тому круто розвернув ширококрилого велетня, замиготів великою тінню по вулицях та городах і взяв курс на лиман. Але незабаром літак спалахнув. Пілот покинув кабіну. Стерв’ятник ще раз дав по ньому чергу. Парашут розкрився біля самої землі.



Згадайте тих, хто не з нами
Розділ: Ювілеї
 
Тиждень після Великодня називають Провідним, або Поминальним. Усі родини збираються на кладовищі, аби помолитися за близьких, які відійшли у вічність. У кожного регіону з цими днями пов’язані свої звичаї. 
Традиція поминати померлих сягає ще дохристиянського періоду. У сиву давнину наші предки влаштовували урочисту тризну з жертвоприношенням на честь померлих. Згодом, у стародавніх слов’ян час поминання мертвих називався Радуницею (або “весняною радістю”) й об’єднував цілий цикл весняних свят. Пізніше, вже після введення християнства, Радуниця відзначалася лише один день - на другу неділю після Пасхи. Християни називають період поминання мертвих по-різному. На Поділлі й Волині - “Гробки”, “Могилки”, на Лівобережжі - “Бабський Великдень”, на Херсонщині - “Поминки”. Та церковна назва цієї неділі, найпоширеніша в Україні - Проводи.
Хоч Проводи тривають цілий тиждень, дехто наприклад, родичі, які живуть далеко, запрошують священика правити на могилах рідних одразу після Великодня. Це не вважається порушенням. У різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні - у неділю, понеділок чи вівторок. Але в основному священики правлять на могилах та скроплюють їх свяченою водою саме у наступну після Великодня неділю. У цей день українці провідують могили своїх близьких і рідних.
У Провідну неділю на кладовище приходять всією родиною. За поминальним обідом родичі повинні згадувати хороші справи рідної людини. Голова родини, зазвичай, промовляє: “Дай нам, Боже, довго на цім світі проживати, в добрім щасті панувати, а померлим - щастя Божого діждати!”.
Свято поминання - це традиція поєднання молитви з добрими справами. Адже в ці дні в пам’ять про померлих годують убогих, голодних, які збираються біля кладовища. Тому у питанні, чи варто залишати на могилі харчі, думки розбігаються.
Нині у Провідну неділю на могили померлих родичі приносять крашанки та паски. Та як свідчить історія, раніше на кладовище брали різноманітну їжу, і неодмінно страву, яку полюбляв померлий, а також коливо.
Проводи – день шани померлих, тож поставтеся до нього відповідально і поводьтеся на кладовищі належним чином.



Болючим смутком квітень нагадає про людства усього біду
Розділ: Ювілеї
 

Час – найкращі ліки від душевних ран та сумних спогадів. Але існують події, про які не можна забувати. Одна з них – трагедія на Чорнобильській АЕС.
26 квітня у Білозерці біля пам’ятного знака ліквідаторам аварії на ЧАЕС відбувся мітинг-реквієм за участю голови райдержадміністрації В.О.Поддубного, голови районної ради Є.Я.Романової, селищного голови О.В.Царюченка, його заступника Т.В.Царюченко, представників трудових колективів та громадських організацій. Валерій Олександрович нагадав про гіркі наслідки екологічної катастрофи та обов’язок держави турбуватися про рятівників, які боролися з невидимим ворогом. Здоров’я та сімейного благополуччя чонобильцям побажала голова районної організації "Союз Чорнобиль України" Г.А.Ніколайчук. Також Ганна Анотоліївна подякувала районній владі за підтримку ліквідаторів.
Хвилиною мовчання вшанували пам’ять про тих, чиє життя забрав Чорнобиль. На знак вдячності за порятунок людства до пам’ятного знаку поклали весняні квіти.

 




Ветеранські настанови
Розділ: Ювілеї
 
Кожен з нас однаково приходить на цей світ. Але по-різному розпоряджається своїм життям. Нелегким воно було у тих, хто пройшов через воєнне лихоліття. Велику Вітчизняну війну 1941-1945 років пережив і Володимир Іванович Могильницький із Микільського.
Батьківщина ветерана – село Михайлючка Шепетівського району Хмельницької області. Тут він прожив десять років, до того часу, як батька оголосили ворогом народу і відправили до Сибіру. Дружину з чотирма дітьми переселили на Харківщину. Коли Володимир закінчив семирічну школу, почалася війна. Під час окупації родина намагалася повернутися на батьківщину. Взявши з собою корову, мати з сином та трьома доньками два місяці діставалися до Хмельниччини. Аби не потрапити у полон, Володимиру Івановичу порадили порізати ногу та присипати її сіллю. Німці подумали б, що це екзема, якої вони дуже боялись, і відпустили б. Порада допомогла, от тільки хлопець по-справжньому підхопив цю недугу. Восени 1944 року Володимира Івановича призвали на фронт. Перше осколкове поранення в руку солдат отримав на Закарпатті. Місяць пролежав у госпіталі і знову на поле бою. А от вдруге йому вже так не пощастило. Під час визволення Львову куля потрапила Володимиру Івановичу в груди. Після наскрізного поранення на фронт він вже не повертався.
Оговтавшись від травми, чоловік повернувся до звичного життя. За велінням долі знову опинився на Харківщині, влаштувався завідуючим колгоспним продуктовим складом у селі Михайлівка. Коли отримав житло, забрав до себе неньку і молодшу сестру. Згодом створив власну сім’ю. На початку 50-х разом з дружиною та сином Володимир Іванович переїжджає на Херсонщину. В той час здавалося, що тут найкращі умови для життя. Чоловік влаштувався бригадиром на свиноферму у Радянському, потім завідував молочним пунктом. Згодом займався заготівлею молока від маслозаводу у Микільському, Правдиному. У 1970 році його запросили на роботу до радгоспу імені Тельмана. З того часу він живе у Микільському. Тут отримав будинок та створив нову сім’ю. Володимир Іванович вийшов на пенсію ще у 1980 році, проте вдома сидіти не став. Працював у відділі постачання ДВК-10. І якби не деформація тазового та плечового суглобів, трудився б і досі. Тепер здоров’я вистачає лише на хатні справи, допомогу дружині, яка має поганий зір. "Пенсії, слава Богу, на харчі та ліки достатньо", - ділиться інвалід війни.
Володимир Іванович не пропускає шкільних свят, залюбки спілкується з учнями. Розповідає, наскільки важливо зберігати мир та спокій на землі, цінувати рідних та близьких. Війна навчила його цінувати життя. Ветеран постійно приходить на святкування Дня Перемоги. Йому подобається Микільське, місцеві краєвиди та люди, він має добрі стосунки з сусідами. "Життя занадто швидко спливає, аби марнувати його на суперечки", – підсумовує нашу розмову ветеран.
Наталія Свирида



Берегла солдатська доля
Розділ: Ювілеї
 
Війна глибоко переорала долі всіх, кому випало жити в той час. Важко було і на передовій, і в тилу, і в окупації. Випробування не минули безслідно, навчили цінувати кожний день мирного життя.
Дмитро Герасимович Материкін до війни закінчив семирічку, вступив до Запорізького технікуму. У червні 1941-го, коли почалася війна, його з іншими студентами направили в Богданівку допомагати евакуйовувати народне майно. Добре пам’ятає сум’яття, яке тоді панувало. Лінія фронту швидко наближалася, на очах у Петра Герасимовича наші підірвали Дніпрогес.
Хлопець повернувся у Горностаївський район, у село, де народився. Прожив там з родиною важкі роки окупації. У 1943 році їх село звільнили і хлопчаків швиденько вивчили на трактористів. Фронт вимагав хліба, і всі – жінки, підлітки – невпинно працювали в полі. Доводилося Петру Герасимовичу під час сівби по троє діб не спати. Мав від МТС бронь, але у неповних вісімнадцять добровольцем пішов на фронт. Юних трактористів тоді відразу брали в танкісти. Так Петро Герасимович опинився під Тульчином на Вінничині, де переформовувалася танкова бригада, пошарпана після Корсунь-Шевченківської операції. Важкі бої забрали досвідчених бійців, і молоде поповнення повинне було стати на їх місце.
Був механіком-водієм, командиром танка Т-34. Пам’ятає старий солдат усі міста і села, через які проходили з переможними боями. Солдатська доля берегла Петра Герасимовича від поранень, але його танк не раз підбивали, при форсуванні річки Одер мало не втопилися разом з ним. Трапилося це, коли понтонний міст, яким рухалася колона, розбили. Ледве встигли вибратися тоді з важкої машини, яка швидко тонула. Добре, що сталося це неподалік від берега.
У Потсдамі під Берліном зустрів Петро Герасимович перемогу, разом із товаришами відсалютували на її честь із автоматів. Додому поверталися у радісному, піднесеному настрої. Дійшли до польсько-радянського кордону, але надійшла команда молодим бійцям повертатися назад, у Німеччину. Довелося Петру Герасимовичу залишатися в армії до 1950 року.
Після демобілізації повернувся у Горностаївський район, працював в МТС, одружився, нажив двох доньок. Колишній танкіст усе своє життя пов’язав з механізацією. З 1964 року він живе у Дар’ївці.
Минуло десять років, як не стало дружини Петра Герасимовича, доньки – а їм вже 63 і 61 рік, мешкають в Одесі. Час від часу приїжджають до Дар’ївки навідати батька. От нещодавно гостювали в нього, посадили город. Хоч Петро Герасимович відмовляв їх, мовляв, йому і пенсії вистачить. «Усе наче добре, - говорить ветеран, - але хвороби дошкуляють, постійно приймаю пігулки. Нема вже колишньої активності, тож у хатніх справах мені допомагає сусідка. Але їсти я собі готую сам!» Сьогодні вільного часу у Петра Герасимовича багато, тож він читає, дивиться телевізор.
Для людей, які пережили війну, День Перемоги – найбільше, найважливіше свято. Петро Герасимович завжди 9 травня приходить на урочистий мітинг у центрі села. Збирається і в цьому році, вже діставав із шафи піджак з нагородами. Є на ньому й бойові – два ордени Вітчизняної війни.
Вікторія РУЖИНА



Він йшов у бій не за медалі
Розділ: Ювілеї
 

Є на Херсонщині село Олександрівка. Тут народився хлопець Гліб Костюк. На його долю випало чимало випробувань, але він залишився справжньою людиною, якій є про що розповісти нащадкам. Горджуся тим, що маю такого товариша.

До війни встиг закінчити сім класів і вступив до училища сільської механізації. Після отримання диплому планував приїхати до батьків у свій колгосп механізатором широкого профілю. Це було у червні 1941 року. І раптом по радіо оголосили - фашистська Німеччина напала на нашу країну! І Гліба направили на будівництво оборонних укріплень. Він, як і багато його ровесників, рив окопи на підступах до Херсона. У ті грізні дні 1941 року, в дні поразок і страшного відступу, Гліб побував не тільки оборонцем, але і біженцем. Коли німці підступили до Херсону, людський потік ринув на схід. У 12 кілометрах від міста знаходилася переправа, але німці розбомбили її і всі, хто не встиг перебратися через Дніпро, залишилися на окупованій території. Гліб повернувся у рідне село. Йому в ту пору було лише 16 років. Часто переховувався від поліцаїв і німців у степу чи погребах, що б не погнали в Німеччину.
13 березня 1944 року, після звільнення Херсону, польовий військкомат призвав Гліба в армію. Хлопцю йшов 19 рік. Окупація, горе багато чому навчили його, а тепер треба було вчитися воювати. Рядового Костюка відразу направили в 197-ий запасний полк 28-ої армії, який базувався у місті Новозибкові Гомельської області. У травні був зарахований у 293-й стрілецький полк 96-ої Гвардійської стрілецької дивізії. Звільняв Білорусію, Литву, Східну Прусію, переможно йшов військовими дорогами Європи. Незабаром Глібу присвоїли звання молодшого сержанта і призначили командиром кулеметного розрахунку.
…Це було в Східній Пруссії в листопаді 1944 року. Німці з невеликої висотки розглядали розташування нашої стрілецької роти. Розвідники Червоної Армії вночі привели німецького «язика» - фельдфебеля, який повідомив, що рано вранці німці після артпідготовки підуть у наступ. Ці відомості дозволили нашим стрілкам добре підготуватися і гідно зустріти німців. Командир стрілецької роти визначив де розташувати стрілків і кулеметників. Точно на світанку німці пішли в атаку - відразу заговорили їх гармати, шквал снарядів і мін полетіли на наші позиції. Але солдати вміло закопалися в окопи і німецькі снаряди не завдали нашим великої шкоди, лише поранили кількох людей. Невдовзі пішли німецькі танки, відразу за ними - піхота. Командир дав команду підпустити піхоту і танки на 50-70 метрів і бити тільки залпом по команді точно в ціль. Першими заговорили ПТР - спалахнули відразу три фашистських танки. Потім кулеметники поклали перший ланцюг німців. У розпал бою один кулемет замовк - навідник і заряджаючий були важко поранені. Це помітив молодший сержант Костюк. Він кинувся до кулемета. Від його влучних і точних пострілів багато німців впали як підкошені. Підношувачем патронів до кулемета Костюка став командир взводу офіцер Коновалюк. У цей день стрілецький підрозділ відбив чотири ворожі атаки. У четвертій атаці Костюк був поранений в ліве плече осколком від снаряда. Командувач полку високо оцінив стійкість, мужність і хоробрість офіцера Коновалюка і молодшого сержанта Костюка. Їх нагородили медалями «За відвагу». Це була перша нагорода Гліба, але поранення вивело його зі строю. Костюк довгий час перебував у госпіталі. Після лікування потрапив служити в 96-ту гвардійську дивізію 293-ого стрілецького полку. З цим полком Костюк звільняв Білорусію, Польщу, Литву. Як досвідчений, обстріляний солдат він був призначений навідником кулемета і командиром розрахунку. За хоробрість і відвагу Гліб Володимирович користувався заслуженим авторитетом, командири цінували його.




Хто квітень наш отак підступно зрадив
Розділ: Ювілеї
 
Чорнобиль – це рана, з якою Україні доведеться жити ще довгий час. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля. Це пам’ять багатьох наступних поколінь – знову і знову будемо повертатись до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому.
24 квітня в Широкобалківській сільській бібліотеці відбулась година скорботи «Хто квітень наш отак підступно зрадив?» На захід запросили ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС С.П.Скляренка, жителя Широкої Балки. Сергій Петрович розповів про події, які відбулись на Чорнобильській атомній станції. Діти уважно розглядали посвідчення ліквідатора наслідків аварії, нагороди.
Година скорботи супроводжувалася театралізованим дійством – роль бабусі виконувала Людмила Володимирівна Луценко, роль Матері України дісталась Інні Михайлівні Кубишкіній.
На захід були запрошені учні Широкобалківської школи, рада ветеранів. Прониклива розповідь ліквідатора, театралізоване дійство і вірші, які декламували читачі бібліотеки, вразили кожного присутнього у книгозбірні.
Наталія Яновська,
завідувачка Широкобалківської сільської бібліотеки




Навігація
 
  • Новини сайту
  • У райдержадміністрації
  • У районній раді
  • Офіційно
  • Новини від організацій
  • Освіта
  • Ювілеї
  • Культура
  • Люди району
  • Нам пишуть
  • Спорт
  • Кримінал
  • Архів випусків в pdf-форматі
  • Це цікаво
  • Календар
     
    «    Апрель 2014    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Друзі
     
  • Архів "Придніпровської зірки" у PDF
  • Занятный блог
  • Агентство Промышленных Новостей
  • Мировые рейтинги
  • Опитування
     

    Міліція
    Суд
    ДАІ
    Прокуратура
    Податкова інспекція
    Пенсійний фонд
    Райдержадміністрація
    Райвійськкомат
    Поліклініка
    Лікарня
    РЕЗ і ЕМ
    ВАТ "Херсонгаз"


    id=
    Погода
     
    Наша компания реализует бумажные салфетки по самым лучшим ценам. . вызвать эвакуатор в харькове
    Білозерка 
    Популярне
     
    Цікаве
     
    Інформер
     
    Хмара тегів
     

    Требуется для просмотраFlash Player 9 или выше.

    Показать все теги
    Цікавинки
     
    Архів новин
     
    Март 2014 (16)
    Июнь 2013 (1)
    Май 2013 (85)
    Апрель 2013 (74)
    Март 2013 (54)
    Февраль 2013 (87)
    Головна сторінка   |   Реєстрація   |   Додати новину   |   Нове на сайті   |   Про нас   |   Техпідтримка
    COPYRIGHT © 2009-2013 pridneprovka.org.ua All Rights Reserved.
    Created by aka Fudor :) © 2009-2013
    Усі права захищені pridneprovka.org.ua © 2009-2013